Аркадій СТРУГАЦЬКИЙ,. Борис СТРУГАЦЬКИЙ. НАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ (10)

— А навіщо вона вам усе-таки? — спитав однорукий. Він курив, лежачи горілиць, тримаючи сигарету у штучних пальцях. — Припустімо, ви налагодите її. Що далі?

— На прорив через міст, — сказав Зеф, реготнувши.

— А чому б і ні? — спитав Максим. Він рішуче не знав, як триматися. Цей рудий, здається, все-таки не провокатор. Масаракш, якого дідька вони присікалися?

— Ви не дістанетеся до мосту, — сказав однорукий. — Вас тридцять три рази розстріляють. А коли навіть дістанетеся, то побачите, що міст розведений.

— А по дну ріки?

— Ріка радіоактивна, — сказав Зеф і сплюнув. — Якби це була людська ріка, не потрібні були б ніякі танки. Перепливай будь-де, береги не охороняються. — Він знову сплюнув. — Утім, в такому випадку вони б охоронялися… — Отож, юначе, не розмахуй руками. Ти потрапив сюди надовго, пристосовуйся. Пристосуєшся — все буде гаразд. А не слухатимешся старших, ще сьогодні можеш побачити Світове Світло…

— Втекти неважко, — сказав Максим. — Втекти я міг би хоч зараз…

— Оце так молодець! — захоплено вигукнув Зеф.

— …і якщо ви збираєтесь і в майбутньому гратися в конспірацію… — вів далі Максим, демонстративно звертаючись лише до Вепра, однак Зеф знову перебив його.

— Я збираюсь виконати сьогоднішню норму, — проказав він, підводячись. — Інакше нам не дадуть жерти. Ходімо.

Він пішов уперед, перевальцем крокуючи поміж дерев, а Максим спитав однорукого:

— Хіба він також підпільник? Однорукий глипнув на нього і сказав:

— Що ви, як можна!

Вони рушили за Зефом, намагаючись ступати слід у слід. Максим ішов замикаючим.

— За що ж він тут?

— За неправильний перехід вулиці, — сказав однорукий, і в Максима знову пропала охота розмовляти.

Вони не пройшли навіть сотні кроків, як Зеф скомандував: «Стій!» — і почалася робота. «Лягай!» — загорлав Зеф. Вони кинулися плиском на землю, а товсте дерево попереду з протяжливим скрипінням повернулося, висунуло із себе довгий тонкий гарматний ствол, похилитало ним з одного боку в другий, наче приміряючись, відтак щось задзижчало, почулося клацання, і з чорного дула ліниво виповзла хмарка жовтого диму. «Протухло», — сказав Зеф діловито і підвівся першим, обтрушуючи штани. Дерево з гарматою вони висадили в повітря. Потім було мінне поле, потім пагорб-пастка з кулеметом, який не протух і довго притискав їх до землі, гримкочучи на весь ліс; потім вони потрапили у справжні джунглі колючого дроту, ледве продерлися, а коли усе-таки продерлися, по них відкрили вогонь звідкілясь згори, усе довкола вибухало й горіло, Максим нічого не розумів, однорукий мовчки і спокійно лежав навзнак, а Зеф гатив з гранатомета в небо і раптом загорлав: «Біжка, за мною!» — і вони побігли, а там, де вони допіру були, спалахнула пожежа. Зеф лаявся страшними словами, однорукий підсміювався. Вони забилися в глуху хащу, але в цю мить зненацька завищало, засопіло, і крізь гілля повалили зеленуваті хмари отруйного диму, і знову потрібно було бігти, продиратися крізь кущі, і Зеф знову лаявся страшними словами, а однорукого болісно нудило…

Потому Зеф нарешті притомився й оголосив відпочинок. Вони розпалили багаття, і Максим, як молодший, заходився готувати обід — варити суп з консервів у знайомому казанку. Зеф і однорукий, замурзані, обдерті, лежали неподалік і курили. У Вепра був змучений вигляд, він був уже старий, йому доводилося важче, ніж усім.

— Не можу збагнути, — сказав Максим, — як це ми примудрилися програти війну з такою кількістю техніки на квадратний метр.

— Що значить «примудрилися програти»? — заперечив однорукий. — Цю війну програли всі. Виграли тільки Вогненосні Творці.
[1] [2] [3] [4]