Аркадій СТРУГАЦЬКИЙ,. Борис СТРУГАЦЬКИЙ. НАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ (10)

[1] [2] [3] [4]

— Переконав, — сказав він. — Домовилися. — Він підвівся. — Я зараз до Канцлера. Переказати що-небудь?

— Канцлер на мене гнівається, — сказав прокурор. — Мені це з біса неприємно.

— Гаразд, — сказав Мандрівець. — Я йому це перекажу.

— Жарти жартами, — сказав прокурор, — але якби ти закинув слівце…

— Ти у нас розумака, — сказав Мандрівець голосом Канцлера. — Спробую.

— Процесом він принаймні задоволений?

— Звідкіля я знаю! Я щойно приїхав.

— От і дізнайся… Я що стосується твого… як ти його назвав? Дай-но я запишу…

— Мак Сим.

— Так… Відносно нього я завтра ж.

— Бувай здоровий, — сказав Мандрівець і вийшов.

Прокурор похмуро глянув йому услід. «Авжеж, можна лише позаздрити. От становище у чоловіка! Єдиний, від кого залежить захист. Пізно шкодувати, але, мабуть, варто було з ним зблизитися. Проте як з ним зблизишся? Йому нічого не потрібно, він і так найбільше цабе, всі ми від нього залежимо, всі ми на нього молимося… Ех, узяти б такого чоловіка за горло — як би це було ловко! Коли б він бодай чого-небудь хотів! А то ось, будь ласка — каторжник йому потрібний, коштовність яка… Ментограми, бачте, у нього цікаві… Взагалі-то каторжник цей — горець, а Канцлер останнім часом щось часто говорить про гори. Можливо, варто походити коло цього… Як там ще з війною вийде, а Канцлер є Канцлер… Масаракш, працювати однаково сьогодні неможливо…» Він сказав у мікрофон:

— Кох, що у вас є по засудженому Симу? — Він раптом згадав: — Ви, здається, готували по ньому якусь компіляцію…

— Так точно, ваше превосходительство, — прошелестів референт. — Я мав честь звернути увагу вашого…

— Давайте сюди. І принесіть ще води.

Він поклав навушник, і тої ж миті в дверях з’явився невідчутний, мов тінь, референт. Перед прокурором лягла на стіл товста тека, тихенько дзеленькнуло скло, булькнула вода, і біля теки виникла повна склянка. Прокурор відсьорбнув, роздивляючись теку.

«Витяг зі справи Мака Сима (Максима Каммерера). Підготував референт Кох». «Товстелезна яка, нічого собі витяг…» Він розкрив теку і взяв першу пачку зброшурованих аркушиків.

Свідчення ротмістра Тоота… Зізнання підсудного Гаала… Крокі якогось прикордонного району за Блакитною Змією… «Іншого одягу на ньому не було. Мова видалася мені розбірливою, але цілком незрозумілою. Спроба заговорити з ним по-хонтійськи виявилася марною…» Ох уже ці мені прикордонні ротмістри! Хонтійський шпигун на південному кордоні… «Малюнки, виконані затриманим, видалися мені майстерними і дивовижними…» Ну, за Блакитною Змією багато дивовижного. На жаль. І обставини появи цього Сима не дуже вирізняються на тлі інших тамтешніх обставин. Хоча, звісно… Але подивимося…

Прокурор відклав пачку, вибрав дві великі ягідки, поклав до рота і взяв наступний аркушик. «Висновок експертної комісії у складі співробітників Інституту тканин та одягу… «Ми, що нижче підписалися…» Гм… так… так… «…обстежили всіма приступними нам лабораторними методами тканину предмета одягу, надісланого нам з Департаменту юстиції («Нісенітниця якась»)… і дійшли такого висновку: 1. Вказаний предмет являє собою короткі штани четвертого розміру другого зросту, що можуть бути використані для носіння як чоловіками, так і жінками; 2. Крій штанів не може бути зарахований до якого-небудь відомого стандарту і не може, власне, називатися кроєм, оскільки штани не пошиті, а виготовлені якимсь невідомим нам способом; 3. Штани виготовлені з м’якої пружної тканини сріблястого кольору, яка, власне, не може називатися тканиною, оскільки навіть мікроскопічне дослідження не виявило в ній структури. Матеріал цей не горить, не змочується і вирізняється надзвичайною тривкістю на розрив. Хімічний аналіз…» Дивні штани. Треба розуміти, що це його штани… Прокурор узяв тонко загострений олівець і написав на берегах аркушика: «Референтові. Чому не подаєте супровідного пояснення? Чиї штани? Звідки штани?» Так… А висновки? Формули… Знову формули… Масаракш, знову формули… Ага! «…Технологія не відома ні в нашій країні, ні в інших цивілізованих державах (за довоєнними даними)».

Прокурор відклав висновок. Ну, штани… нехай. Штани є штани… Що там далі? «Акт медичного обстеження». Цікаво. Що, це у нього такий кров’яний тиск?.. Ого, оце так легені!.. Що таке? Сліди чотирьох смертельних поранень… Це вже містика. Ага… «Дивись показання свідка Чачу та зізнання звинувачуваного Гаала». Сім куль, одначе! Гм… Певне розходження має місце: Чачу свідчить, що використав зброю з метою самозахисту і під загрозою смерті, а цей Гаал стверджує, нібито Сим хотів лише відібрати у Чачу пістолет. Ну, до цього мені байдуже… Дві кулі в печінку — це забагато для нормальної людини… Та-ак, скручує монетку в рурочку… біжить з людиною на плечах… Ага, це я вже читав. Пригадую, на цьому місці я подумав, що парубійко на диво здоровезний і що зазвичай такі не відзначаються розумом. І далі вже не читав… А це що? А-а, давній приятель… «Витяг з донесення агента № 711». «…Бачить цілком виразно у дощову ніч (може навіть читати) і за повної темряви (розрізняє предмети, бачить вираз обличчя на відстані близько десяти метрів)… має дуже чутливий нюх і смак — розрізняв членів групи за запахом на відстані близько п’ятдесяти метрів, на парі розрізняв напої у щільно заткнутих посудинах… орієнтується на місцевості без компаса… з великою точністю визначає час без годинника… Був такий випадок: ми купили і зварили рибу, яку він заборонив нам їсти, стверджуючи, що вона радіоактивна. Коли ми перевірили радіометром, риба справді виявилася радіоактивною. Звертаю увагу на той факт, що сам він цю рибу з’їв, зауваживши, що для нього вона не становить небезпеки, і справді залишився здоровим, хоча випромінювання перевищувало санітарну норму (майже 77 одиниць)…»

Прокурор відкинувся у кріслі. Ні, це вже занадто. Може, він до всього ще й безсмертний? Ясна річ, Мандрівця усе це мусило зацікавити. Подивимося, що там далі. Ось серйозний документ. «Висновок Особливої комісії Департаменту громадського здоров’я. Матеріал: «Мак Сим. Реакція на біле випромінювання відсутня. Протипоказань для несення служби у спеціальних військах немає». Ага… Це коли він вербувався до Легіону. Біле випромінювання, масаракш… Кати, дідько б їх побрав!.. А це, виходить, їхня експертиза з метою слідства… «Під час випробувань на біле випромінювання різних інтенсивностей, аж до максимальної, жодної реакції не виявив. Реакція на А-випромінювання нульова в обох значеннях. Реакція на Б-випромінювання нульова. Примітка: вважаємо своїм обов’язком додати, що даний матеріал (Мак Сим, бл. 20 років) становить собою небезпеку через можливі генетичні наслідки. Рекомендується повна стерилізація або знищення…» Ого! Ці не жартують. Хто там у них зараз? А, Аматор. Авжеж, не жартівник, не жартівник, що й казати. Пригадую. Сміхотун-Лошачок розповідав з цього приводу чудовий анекдот… Масаракш, не пам’ятаю… А добре, що довкола нікого. От ми зараз ягідку з’їмо, водичкою зап’ємо… Гидота, але, кажуть, допомагає… Гаразд. Що далі?

— О-о, він уже й там устиг побувати! Ану лиш, ану лиш… Знову, мабуть, реакція нульова… «При застосуванні форсованих методів підслідний Сим зізнань не дав. Відповідно до параграфа 12 про заборону заподіяння видимих фізичних ушкоджень підслідним, яким належить виступити на відкритому судовому засіданні, застосовувалися лише: А. Голкохірургія, аж до найглибшої, з прониканням у нервові вузли (реакція парадоксальна, підслідний засинає); Б. Хемообробляння нервових вузлів алкалоїдами та лугами (реакція аналогічна); В. Світлова камера (реакція відсутня, підслідний здивований); Г. Паротермічна камера (втрата ваги без неприємних відчуттів). На цьому останньому застосування форсованих методів довелося припинити». Бр-р-р… Оце так документ! Авжеж, Мандрівець має рацію: це який-небудь мутант. Нормальні люди так не можуть… Так, я чув, що трапляються вдалі мутації, щоправда,рідко… Цим усе пояснюється… Окрім штанів, одначе. Штани, наскільки я розумію, мутації не підвладні…

Він узяв наступний аркушик. Документ виявився нецікавий: свідчення директора Спеціальної студії. Безглузда установа. Записують маячню різних психів для розваги найповажнішої публіки. Пригадується, цю студію започаткував Калу-Шахрай, який сам був без однієї клепки… Треба ж таке, збереглася студія! Шахрая давно вже немає, а ідея його маячна процвітає… Зі свідчень директора випливає, що Сим був зразковим об’єктом і що вкрай бажано було б повернути його до студії… Стоп, стоп, стоп! «Переданий у розпорядження Департаменту спеціальних досліджень на підставі ордера номер такий-то від такого-то числа…» А ось і ордер, і підписаний він Фанком… Прокурор відчув якесь мляве осяяння. Фанк… Щось ти тут, Мандрівче… Ні, не будемо поспішати з висновками. Він дорахував до тридцяти, щоб заспокоїтися, і взяв наступний документ, певніше, доволі товсту пачку документів: «Витяг з акта Спеціальної етнолінгвістичної комісії з перевірки припущень про гірське походження М. Сима».

Він почав неуважно читати, усе ще думаючи про Фанка і про Мандрівця, проте несподівано для себе зацікавився. Це було дослідження, в якому зводилися докупи та аналізувалися усі викази, свідчення та спостереження очевидців, які так або інакше торкалися питань про походження Мака Сима; антропологічні, етнографічні, лінгвістичні дані; результати вивчення фонограм, ментограм і власноручних малюнків підслідного. Усе це читалося, як роман, хоча висновки були надто мізерні і обережні. Комісія не зараховувала М. Сима до жодної з відомих етнічних груп, що мешкали на суходолі. (Окремо наводилася думка відомого палеоантрополога Шапшу, який добачив у черепі підслідного велику подібність, проте не ідентичність, до викопного черепа так званої Людини Давньої, що жила на Архіпелазі понад сто п’ятдесят тисяч років тому). Комісія стверджувала повну психічну нормальність підслідного в дану мить, але припускала, що в недалекому минулому він міг страждати на одну з форм амнезії у сукупності з інтенсивним витісненням істинної пам’яті пам’яттю несправжньою. Комісія зробила лінгвістичний аналіз фонограм, що залишалися в архіві спеціальної студії, й дійшла висновку, що мова, якою на той час розмовляв підслідний, не може бути зарахована до жодної групи відомих сучасних або мертвих мов. З цього приводу комісія припускала, що ця мова могла бути плодом уяви підслідного (так звана риб’яча мова), тим більше що зараз він, за власним твердженням, цієї мови вже не пам’ятає. Комісія утримується від точних висновків, але схильна вважати, що в особі М. Сима доводиться мати справу з якимсь мутантом невідомого досі типу… «Гарні ідеї народжуються в розумних головах одночасно», — із заздрістю подумав прокурор і швидко пробіг очима «Окрему думку члена комісії професора Поррумоварруї». Професор, сам горець за походженням, нагадував про існування у глибині гір напівлегендарної країни Зартак, населеної плем’ям. Птахоловів, яке досі не потрапило в поле зору етнографії і якому цивілізовані горці приписують володіння магічними науками і здатність літати в повітрі без апаратів. Птахолови, за переказами, надзвичайно високі на зріст, вирізняються величезною фізичною силою і витривалістю, а також мають шкіру коричнево-золотистого відтінку. Все це дивовижно збігається з фізичними особливостями підслідного… Прокурор побавився олівчиком над професором Порру… і так далі, затим відклав олівець і голосно проказав: «Під цю думку, мабуть, і штани підійдуть. Вогнетривкі штани…»

Він з’їв ягідку і проглянув наступний аркушик: «Витяг зі стенограми судового процесу». Гм… А це навіщо? «ОБВИНУВАЧ. Ви не заперечуватимете, що ви — освічена людина? ЗВИНУВАЧЕНИЙ. Я маю освіту, але в історії, соціології та економіці розуміюсь дуже погано. ОБВИНУВАЧ. Не скромничайте. Вам знайома ця книжка? ЗВИНУВАЧУВАНИЙ. Так. ОБВИНУВАЧ. Ви читали її? ЗВИНУВАЧУВАНИЙ. Природно. ОБВИНУВАЧ. З якою метою ви, перебуваючи під слідством, почали читати монографію «Тензорне числення і сучасна фізика»? ЗВИНУВАЧУВАНИЙ. Не розумію… Для задоволення… З метою розваги, якщо хочете… Там є дуже кумедні сторінки. ОБВИНУВАЧ. Гадаю, суду зрозуміло, що лише дуже освічена людина читатиме таке спеціальне дослідження заради розваги та заради задоволення…» Що за нісенітниця? Навіщо мені це підсовують? А далі? Масаракш, знову процес… «ЗАХИСНИК. Вам відомо, які кошти виділяють Вогненосні Творці на подолання дитячої злочинності? ЗВИНУВАЧУВАНИЙ. Не вповні вас розумію. Що таке «дитяча злочинність»? Злочини проти дітей? ЗАХИСНИК. Ні. Злочини, що їх учиняють діти. ЗВИНУВАЧУВАНИЙ. Я не розумію. Діти не можуть учиняти злочинів…» Гм, цікаво… А що там у кінці? «ЗАХИСНИК. Я сподіваюсь, мені вдалося показати суду наївність мого підзахисного, яка доходить до житейського ідіотизму. Йому невідомі поняття дитячої злочинності, добродійництва, соціальної допомоги…» Прокурор усміхнувся й відклав аркушик. Зрозуміло. Справді, дивне поєднання: математика і фізика для задоволення, а елементарних речей не знає. Такий собі дивак-професор з поганого роману.

Прокурор переглянув ще кілька аркушиків. «Незрозуміло, Маку, чому це ти так тримаєшся за це дівчисько… як її… Рада Гаал. Любовних стосунків у тебе з нею немає, нічим ти їй не зобов’язаний, і спільного у вас немає з нею нічого: йолоп обвинувач надаремне намагається приплутати її до підпілля… А складається враження, що, тримаючи її під прицілом, можна примусити тебе робити все, що завгодно. Дуже корисна для нас якість, а для тебе дуже незручна… Та-ак, загалом, усі ці свідчення зводяться до того, що ти, братику, раб свого слова і взагалі людина негнучка. Політичний діяч із тебе не вийшов би. І не треба. Гм, фотокартки… Он ти який. Приємне обличчя, дуже, дуже… Очі дивнуваті… Де це тебе фотографували? На лаві підсудних… Диви-но, свіжий, бадьорий, очі ясні, постава невимушена. Де це тебе навчили так граційно сидіти і взагалі триматися, адже лава підсудних на кшталт мого крісла, невимушено на ній не посидиш… Цікавий чоловічок… Втім, усе це дурниці, не в тім річ».

Прокурор вибрався з-за столу і пройшовся по кабінету. Щось солодко лоскотало у мозку, щось збуджувало і підштовхувало… «Щось я знайшов у цій теці… щось важливе… щось надзвичайно важливе… Фанк? Так, це важливо, бо Мандрівець використовує свого Фанка лише в дуже важливих, найважливіших справах. Одначе Фанк — це тільки підтвердження, а що ж головне? Штани… Дурниці… А! Так-так-так. Цього в теці немає». Він узяв навушник.

— Кох. Що там було з нападом на конвой?

— Чотирнадцять діб тому, — тої ж миті зашелестів референт, ніби читав наперед заготовлений текст, — о вісімнадцятій годині тридцять три хвилини на поліційні машини, що перевозили підсудних у справі номер 6981-84 з приміщення суду у міську тюрму, було здійснено збройний напад. Напад було відбито, у перестрілці один із нападників дістав тяжке поранення і помер, не опритомнівши. Труп не упізнано. Справу про напад закрито.

— Чия робота?

— З’ясувати не вдалося. Офіційне підпілля до нього аж ніяк не причетне.

— Міркування?

— Можливо, діяли терористи, що намагалися звільнити підсудного Дека Потту, на прізвисько Генерал, відомий тісними зв’язками з лівим крилом…

Прокурор кинув навушник. Що ж, усе це може бути. І все це може бути не так… Анумо, погортаємо ще раз… Південний кордон, бевзь ротмістр… Штани… Біжить з людиною на плечах… Радіоактивна риба, 77 одиниць… Реакція на А-випромінювання… Хемообробляння нервових вузлів… Стоп! Реакція на А-випромінювання. «Реакція на А-випромінювання нульова в обох значеннях». Нульова. В обох значеннях. У прокурора закалатало серце, і він притиснув його долонею. Ідіот! НУЛЬОВА В ОБОХ ЗНАЧЕННЯХ!

Він знов ухопив навушник.

— Кох! Негайно підготувати спеціального кур’єра з охороною. Окремий вагон на південь… Ні! Мою електромотрису… Масаракш! — Він сунув руку в шухляду і вимкнув усі реєструючі апарати. — Дійте!
[1] [2] [3] [4]



Добавить комментарий

  • Обязательные поля обозначены *.

If you have trouble reading the code, click on the code itself to generate a new random code.