Аркадій СТРУГАЦЬКИЙ,. Борис СТРУГАЦЬКИЙ. НАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ (12)

[1] [2] [3] [4]

А поле існувало завжди. Непомітне, всюдисуще, всепроникливе. Його безперервно випромінювала велетенська мережа башт, що обплутувала країну, Гігантським пилососом воно висмоктувало з десятків мільйонів душ будь-який сумнів у словах і вчинках Вогненосних Творців. Вогненосні Творці спрямовували волю і енергію мільйонних мас, куди їм заманеться. Вони навіювали масам огидні ідеї насильства і агресії, вони могли кинути мільйони під гармати і кулемети; вони могли б примусити ці мільйони вбивати один одного в ім’я чого завгодно; вони могли б, з’явись у них подібна примха, викликати масову епідемію самогубств… Вони могли все.

А двічі на добу, о десятій ранку та о десятій вечора, гігантський пилосос вмикали на повну потужність, і на півгодини люди переставали взагалі бути людьми. Всі приховані напруги, що накопичилися у підсвідомості через невідповідність між навіяним і реальним, вивільнялися у пароксизмі гарячкового ентузіазму, у палкому екстазі догідливості Такі променеві удари повністю придушували рефлекси та інстинкти і замінювали їх страхітливим комплексом схиляння та обов’язку перед Вогненосними Творцями. У такому стані опромінюваний повністю втрачав здатність міркувати і діяв, як робот, що одержав наказ.

Небезпеку для Творців могли становити лише люди, які через певні фізіологічні особливості були несприйнятливі до навіювання. їх називали виродками. Постійне поле на них не впливало анітрохи, а променеві удари викликали у них тільки нестерпний біль. Виродків було порівняно мало, близько одного відсотка, проте вони були єдиними, хто не спав у цьому царстві сомнамбул. Тільки вони зберігали здатність тверезо оцінювати оточення, сприймати світ, як він є, впливати на світ, змінювати його, управляти ним. І наймерзенніше полягало в тому, що саме вони постачали суспільству правлячу еліту, яка звалася Вогненосними Творцями. Усі Вогненосні Творці були виродками, проте далеко не всі виродки були Вогненосними Творцями. І ті, хто не зумів увійти до еліти, або не захотів цього, або не знав, що існує еліта, були оголошені ворогами войовничої держави, і з ними чинили відповідно.

Максима проймав такий відчай, ніби він зненацька виявив, що його населений острів населений насправді не людьми, а ляльками. Величезний апарат гітлерівської пропаганди був нічого не вартий порівняно з системою променевих башт. Радіо можна було не вмикати, промови Геббельса можна було не слухати, газети можна було не читати. Але позбутися поля було неможливо. В історії земного людства нічого подібного не було. І на досвід Землі розраховувати не доводилося. Сподіватися було ні на що. План Зефа захопити скільки-небудь значний район уявлявся звичайнісінькою авантюрою. Перед ними була величезна машина, занадто проста, щоб еволюціонувати, і занадто величезна, щоб можна було сподіватися зруйнувати її незначними силами. Не було сили у країні, котра могла б звільнити величезний народ, який уявлення не мав про те, що він невільний, який випав, за висловом Вепра, з ходу історії. Ця машина була неприступна зсередини. Вона була тривка до будь-яких незначних збурень. Після часткових руйнувань вона негайно відновлювалася. На подразнення вона реагувала негайно і однозначно, анітрохи не турбуючись про долю своїх окремих елементів. Єдину надію залишала думка, що машина мала Центр, пульт управління, мозок. Цей Центр теоретично можна було зруйнувати, тоді машина змушена буде завмерти у хисткій рівновазі, і настане мить, коли можна буде спробувати перевести цей світ на інші рейки, повернути його на рейки історії. Проте місцеперебування Центру було величезною таємницею, та й кому вдасться його зруйнувати? Це не атака на башту. Це операція, що вимагатиме величезних коштів і насамперед — армії людей, не підвладних впливові випромінювання. Потрібні були люди, несприйнятливі до випромінювання, або прості, легкоприступні засоби захисту. Нічого цього не було і навіть не передбачалося. Кілька сотень тисяч виродків були розпорошені, роз’єднані, переслідувані, багато які взагалі належали до категорії так званих легальних, але навіть якби їх вдалося об’єднати і озброїти, цю маленьку армію Вогненосні Творці знищили б, виславши їй назустріч пересувні випромінювачі…

Зеф давно вже замовк, а Максим усе сидів похнюплений, длубаючись прутиком у чорній сухій землі. Потім Зеф покашляв і сказав ніяково:

— Так, приятелю. Ось воно як насправді… Здається, він уже шкодував, що розповів, як воно насправді.

— На що ж ви сподіваєтесь? — проказав Максим. Зеф і Вепр мовчали.

Максим підвів голову, побачив їхні обличчя і промурмотів:

— Вибачте… Я… Це все так… Вибачте.

— Ми повинні боротися, — рівним голосом вимовив Вепр, — ми боремося, і ми будемо боротися. Зеф повідомив вам одну із стратегій штабу. Існують також інші, настільки ж вразливі для критики і жодного разу не випробувані практично… Ви розумієте, у нас нині все у становленні. Зрілу теорію боротьби не створиш на порожньому місці ось так, відразу…

— Скажіть, — спроквола мовив Максим, — це випромінювання… воно впливає однаково на всі народи вашого світу?

Вепр і Зеф перезирнулися.

— Не розумію, — сказав Вепр.

— Я маю на увазі ось що. Є тут який-небудь народ, де знайдеться бодай кілька тисяч таких, як я?

— Навряд, — сказав Зеф. — Хіба що у цих… у мутантів. Масаракш, ти не ображайся, Маку, але ж ти — очевидний мутант… Щаслива мутація, один шанс на мільйон…

— Я не ображаюсь, — сказав Максим. — Отже, мутанти… Це там, далі в лісах?

— Так, — сказав Вепр. Він пильно дивився на Максима.

— А що там, власне? — спитав Максим.

— Ліс, потім пустеля… — відповів Вепр.

— І мутанти?

— Так. Напівзвірі. Божевільні дикуни… Послухайте, Маку, облиште це.

— Ви їх коли-небудь бачили?

— Я бачив лише мертвих, — сказав Вепр. — їх іноді ловлять у лісі, а потім вішають перед бараками для піднесення духу.

— А за що?

— За шию! — гаркнув Зеф. — Дурню! Це звірі! Вони невиліковні, і вони небезпечніші за будь-якого звіра! Я на них надивився. Ти такого і вві сні не бачив…

— А навіщо туди тягнути башти? — спитав Максим. — Хочуть їх приручити?

— Облиште, Маку, — знову сказав Вепр. — Це безнадійно. Вони нас ненавидять… А втім, робіть як знаєте. Ми нікого не затримуємо.

Запала мовчанка. Відтак удалині, в них за спиною, пролунав знайомий брязкітливий рик. Зеф підвівся.

— Баліста… — мовив роздумливо. — Піти її вбити?.. Це близько, вісімнадцятий квадрат… Ні, завтра.

Максим раптом зважився.

— Я нею займусь. Ідіть, я вас наздожену.

Зеф із сумнівом зиркнув на нього.

— Чи зумієш? — сказав він. — Ще підвередишся…

— Маку, — сказав однорукий, — подумайте!

Зеф дивився на Максима, відтак зненацька усміхнувся.

— Так он навіщо тобі танк! — сказав він. — Хитрун хлопець. Ні-і, мене не обдуриш. Гаразд, іди, йечерю я тобі залишу. Передумаєш — приходь… До речі, май на увазі, що багато які самохідки заміновані, длубайся там обережніше… Ходімо, Вепре. Він наздожене.

Вепр хотів іще щось сказати, однак Максим уже підвівся і закрокував до просіки. Він більше не хотів балачок. Він ішов шпарко, не озираючись, тримаючи гранатомет під пахвою. Тепер, коли він прийняв рішення, йому зробилося легше, і майбутня справа залежала тільки від його вміння і від його спритності.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Перед світом Максим вивів самохідну балісту на шосе і розвернув носом на південь. Можна було їхати, проте він виліз із відсіку управління, зістрибнув на поламаний бетон і присів на краю кювету, витираючи травою забруднені руки. Іржава громадина мирно клекотіла поряд, наставивши в каламутне небо гостру верхівку ракети.

Він пропрацював усю ніч, проте втоми не відчував. Аборигени будували міцно, машина виявилася у непоганому стані. Ніяких мін, ясна річ, не познаходилося, а ручне управління, навпаки, було. Якщо хто-небу дь і злітав у повітря на таких машинах, то це могло статися лише через спрацьованість котла або від повного технічного невігластва. Котел, щоправда, давав не більше двадцяти відсотків нормальної потужності, і була добре-таки зношена ходова частина, однак Максим був задоволений — учора він і на це не сподівався.
[1] [2] [3] [4]



Добавить комментарий

  • Обязательные поля обозначены *.

If you have trouble reading the code, click on the code itself to generate a new random code.