Аркадій СТРУГАЦЬКИЙ,. Борис СТРУГАЦЬКИЙ. НАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ (8)

[1] [2] [3] [4]

— Що ви на це скажете? — звернувся широкоплечий до Максима.

— Він помиляється, — сказав Максим. — Він усе правильно визначив, але він помиляється. Для нас ці рани не смертельні. От якби ротмістр влучив мені в голову… проте він не влучив… Розумієте, Лікарю, ви навіть уявити собі не можете, які це життєздатні органи — серце, печінка…

— Диви-но, — сказав Лікар.

— Одне мені зрозуміло, — проказав широкоплечий. — Навряд чи вони направили б до нас таку грубу роботу. Адже їм відомо, що серед нас є лікарі.

Запало тривале мовчання. Максим терпляче ждав. «А я б повірив? — думав він. — Я б, напевне, повірив. Але я, взагалі, здається, занадто легковірний для цього світу. Хоча вже не такий легковірний, як колись. Наприклад, мені не подобається Мемо. Він чогось постійно боїться. Сидить з кулеметом серед своїх і чогось боїться. Дивно. Втім, він, мабуть, боїться мене. Мабуть, він боїться, що я відберу у нього кулемет і знову вивихну йому пальці. Що ж, можливо, він має рацію. Я більше не дозволю в себе стріляти. Це занадто бридко, коли в тебе стріляють…» Він згадав крижану ніч у кар’єрі, мертве мерехтливе небо, холодну липучу калюжу, в якій він лежав. «Ні, досить. З мене досить… Тепер краще я буду стріляти…»

— Я йому вірю, — сказала раптом Орді. — У нього кінці з кінцями не сходяться, але це просто через те, що він — дивна людина. Таку історію неможливо вигадати, це було б занадто безглуздо. Якби я йому не вірила, я б, почувши таку історію, негайно його застрелила. Він же навалює нісенітницю на нісенітницю. Можливо, він божевільний. Це можливо… Але не провокатор… Я за нього, — додала вона після короткого мовчання.

— Гаразд, Птахо, — сказав широкоплечий. — Помовч поки що… Ви проходили комісію у Департаменті громадського здоров’я? — спитав він Максима.

— Так.

— Вас визнали придатним?

— Звісно.

— Без обмежень?

— У картці було написано просто: «Придатний».

— Що ви думаєте про Бойовий Легіон?

— Тепер я думаю, що це безмозка зброя у чиїхось руках. Швидше всього, в руках цих горезвісних Вогненосних Творців. Але я ще багато чого не розумію.

— А що ви думаєте про Вогненосних Творців?

— Я думаю, що це верхівка військової диктатури. У засобах вони неперебірливі, але які у них цілі… — Максим похитав головою.

— Що ви думаєте про виродків?

— Думаю, що термін невдалий. Думаю, що ви — змовники. Цілі ваші також уявляю доволі невиразно. Одначе мені сподобалися люди, яких я бачив сам. Усі вони видалися мені чесними і, як би це сказати… свідомими своїх дій.

— Так, — сказав широкоплечий. — У вас бувають болі?

— У голові? Ні, не буває.

— Навіщо про це запитувати? — сказав Лісник. — Якби були, він би тут не сидів.

— От я й хочу зрозуміти, навіщо він тут сидить, — сказав широкоплечий. — Навіщо ви прийшли до нас? Ви хочете взяти участь у нашій боротьбі?

Максим похитав головою.

— Я б так не сказав. Це була б неправда. Я хочу розібратися. Зараз я швидше з вами, ніж з ними, але і про вас я знаю дуже мало.

Всі перезирнулись.

— У нас так не заведено, серденько, — сказав Лісник. — У нас так: або ти наш, і тоді на тобі зброю і йди воювати. Або ти, значить, не наш, і тоді, вибач, тоді ми тебе… сам розумієш… куди тебе — у голову треба, так?

Знову запанувало мовчання. Лікар важко зітхнув і вибив люльку об лавицю.

— Рідкісний і важкий випадок, — прорік він. — У мене є пропозиція. Нехай він нас попитає… У вас же є запитання, чи не так, Маку?

— Так, я прийшов запитувати, — озвався Максим.

— У нього купа запитань, — підтвердила Орді, усміхаючись. — Він матері жити не давав запитаннями. Та й до мене чіплявся.

— Запитуйте, — сказав широкоплечий. — А ви, Лікарю, відповідайте. А ми послухаємо.

— Хто такі Вогненосні Творці і чого вони прагнуть? — почав Максим.

Усі заворушилися — мабуть, цього запитання не чекали.

— Вогненосні Творці, — сказав Лікар, — це анонімна група найдосвідченіших інтриганів з військових, фінансистів та політиків. У них дві мети: одна — головна, друга — основна. Головна — зберегти владу. Основна — одержати від цієї влади максимум задоволення. Всі вони хабарники, сибарити, садисти, і всі вони владолюбці… Ви задоволені?

— Ні, — сказав Максим. — Все це я й так підозрював… Яка їхня економічна програма? Їхня ідеологія? Їхня база, на кого вони спираються?..

Усі знов перезирнулися. Лісник дивився на Максима з широко відкритим ротом.

— Економічна програма… — сказав Лікар. — Ви занадто багато від нас хочете. Ми не теоретики, ми — практики. Для нас найважливіше те, що вони хочуть нас знищити. Власне кажучи, ми боремося за своє життя… — Він заходився роздратовано набивати люльку.

— Я не хотів нікого образити, — сказав Максим. — Я просто хочу розібратися… — Він би з радістю виклав Лікарю основи теорії історичних послідовностей, проте йому бракувало слів. І без того йому часом доводилося переходити на лінкос. — Гаразд. Але чого хочете ви? До чого ви прагнете, крім збереження життя? І хто ви?

Лікарева люлька шурхотіла й потріскувала, важкий сморід поширювався від неї на весь погріб.

— Дайте-но мені, — сказав раптом Лісник. — Дайте я йому скажу… Мені дайте… Ти, друже любесенький, того… Не знаю, як там у вас в горах, а в нас тут люди полюбляють жити. Як це так — крім, каже, збереження життя? А мені, може, крім цього, нічого й не потрібно!.. Ти що гадаєш — цього мало? Ич, який хоробрий знайшовся! Ти поживи-но в погребі, коли у тебе дім є, дружина, родина і всі від тебе відсахнулися… Ти це облиш!

— Почекайте, Ліснику, — сказав широкоплечий.

— Ні, це він нехай почекає! Ич, який знайшовся! Економ мію йому подавай, базу якусь…

— Зажди, дядьку, — сказав Лікар. — Не гнівайся. Бачиш, людина нічого не тямить… Річ у тім, — сказав він Максимові, — що наш рух різнорідний. Якоїсь єдиної політичної програми у нас немає і, зрештою, бути не може: всі ми вбиваємо, тому що вбивають нас. Це треба зрозуміти. Ви це зрозумійте. Усі ми смертники, шансів вижити у нас не багато. І всю політику у нас затуляє, по суті, біологія. Вижити — ось головне. Тут уже не до бази. Отож якщо ви з’явилися з якою-небудь соціальною програмою, нічого у вас не вийде.

— У чому ж річ? — спитав Максим.

— Нас вважають виродками. Звідкіля це пішло, тепер і не згадаєш. Але зараз Вогненосним Творцям вигідно нас цькувати: це відволікає народ од внутрішніх проблем, від корупції фінансистів, які гребуть гроші на військових замовленнях та на будівництві башт.
[1] [2] [3] [4]



Добавить комментарий

  • Обязательные поля обозначены *.

If you have trouble reading the code, click on the code itself to generate a new random code.