Аркадій СТРУГАЦЬКИЙ,. Борис СТРУГАЦЬКИЙ. НАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ (6)

[1] [2] [3] [4]

— І знов ти, як дитина. Ми б і раді умовляннями обійтися, і дешевше це було б, і кровопролиття уникли б. А що накажеш? Коли їх ніяк не переумиш…

— Отже, вони переконані? — перебив його Мак. — Отже, переконані? А якщо обізнана людина переконана, що має рацію, то до чого тут хонтійські гроші..

Гаю набридло. Він хотів уже, як до крайнього засобу, звернутися до Кодексу Творців і покінчити з цією нескінченною безглуздою суперечкою, але Мак перебив сам себе, махнув рукою і гукнув:

— Радо! Годі спати! Легіонери зголодніли і нудяться за жіночим товариством!

На величезний подив Гая, з-за ширми почувся голос Ради:

— А я давно не сплю. Ви тут розкричалися, панове легіонери, ніби в себе на плацу.

— Ти чому вдома? — гаркнув Гай.

Рада, запинаючи халатик, вийшла з-за ширми.

— Мене звільнили, — повідомила вона. — Матінка Тей закрила свій заклад, спадщину одержала і збирається в село. Але вона мене вже рекомендувала у гарне місце Маку, чому у тебе все порозкидано? Прибери до шафи. Хлопчики, я ж просила вас не заходити до кімнати у чоботах! Де твої чоботи, Гаю?.. Застеляйте стіл, зараз будемо обідати… Маку, ти схуд. Що вони там з тобою роблять?

— Давай, давайї — сказав Гай. — Неси обід…

Вона показала йому язик і вийшла. Гай зиркнув на Мака. Мак дивився їй услід зі своїм звичним лагідним виразом.

— Що, гарна дівчинка? — спитав Гай і злякався: обличчя Мака зненацька скам’яніло. — Ти чого?

— Слухай, — сказав Мак. — Усе можна. Навіть катувати, напевне, можна. Вам видніше. Але жінок розстрілювати… жінок катувати… — Він ухопив свої чоботи і рушив з кімнати.

Гай крякнув, енергійно почухав обома руками потилицю і заходився накривати до столу. Від усієї цієї розмови у нього залишився неприємний осад. Якась роздвоєність. Звісно, Мак іще зелений і несьогосвітній. Але якось знову у нього все дивовижно зійшлося. Логік він, от що, логік чудовий. Ну от зараз — адже казна-що молов, але як у нього все логічно вибудувалося! Гай змушений був визнати, що, якби не ця розмова, сам він навряд чи дістався б до напрочуд простої, по суті, думки: головне у виродках те, що вони виродки. Забери у них цю властивість, і всі інші звинувачення проти них обертаються на дурниці. Так, усе зводиться до того, що вони виродки і ненавидять усе нормальне. Цього досить, і можна обійтися без хонтійського золота… А хонтійці що — також, виходить, виродки? Цього нам не говорили. А якщо вони не виродки, тоді наші виродки повинні їх ненавидіти, як і нас… Ет, масаракш! Хай вона западеться, ця логіка!..

Коли Мак повернувся, Гай накинувся на нього:

— Звідки ти знав, що Рада вдома?

— Ну як — звідки? Це й так було зрозуміло…

— А якщо тобі було зрозуміло, то чому ти мене не попередив? І чому ти, масаракш, розпускаєш язика при сторонніх? Тридцять три рази масаракш…

Мак і собі розізлився:

— Це хто тут сторонній, масаракш? Рада? Та ви всі зі своїми ротмістрами для мене більше сторонні, аніж Рада!

— Масаракш! Що у статуті сказано про службову таємницю?

— Масаракш і масаракш! Чого ти до мене причепився? Я ж не знав, що ти не знаєш, що вона вдома! Я гадав, ти мене розігруєш! І потім, про які такі службові таємниці ми тут говорили?

— Все, що стосується служби…

— Проваліться ви зі своєю службою, яку потрібно приховувати від рідної сестри! І, взагалі, від кого б то не було, масаракш! Порозводили секрети в кожному кутку, повернутись ніде, рота не розкрити!

— І ти ж на мене ще й кричиш! Я тебе, дурня, вчу, а ти на мене кричиш!..

Проте Мак уже перестав злитися. Він зненацька миттєво опинився поруч. Гай не встиг поворухнутися — дужі руки здавили йому боки, кімната завертілася перед очима, і стеля стрімко насунулася. Гай здушено ахнув, а Мак, обачливо несучи його над головою у витягнутих руках, підійшов до вікна і сказав:

— Ну, куди тебе подіти з твоїми таємницями? Хочеш за вікно?

— Що за безглузді жарти, масаракш! — закричав Гай, судомливо розмахуючи руками в пошуках опори.

— Не хочеш за вікно? Ну гаразд, залишайся…

Гая піднесли до ширми і вивалили на ліжко Ради. Він сів, поправив підсмикнуту піжаму і пробурчав:

— Звір здоровезний…

Він також уже не сердився. Та й ні на кого було сердитися, хіба що на виродків…

Вони почали накривати до столу. Потім прийшла Рада з каструлею супу, а за нею дядечко Каан зі своєю заповітною фляжкою, котра тільки й рятувала його, як він запевняв, від застуди та інших старечих хророб. Повсідалися, заходилися коло супу. Дядечко вихилив чарку, втягнув носом повітря і почав розповідати про свого ворога, колегу Шапшу, який знову написав статтю про призначення такої-то кістки у такої-то древньої ящірки, причому вся стаття була побудована на глупоті, нічого, крім глупоти, не містила у собі й розрахована була на глупаків…

У дядечка Каана всі були глупаки. Колеги по кафедрі — глупаки, одні старанні, інші зледащілі. Асистенти — бевзі від народження, що їм місце у горах випасати худобу, та й то, відверто кажучи, невідомо, чи впораються. Що ж стосується студентів, то молодь нині, взагалі, мовби підмінили, а в студенти до всього йде найдобірніша глупота, яку дбайливий підприємець не підпустив до верстатів, а тямущий командир відмовився прийняти у солдати. Отож доля науки про викопні тварини наперед визначена… Гай не дуже за цим шкодував, бог з ними, викопними, не до них тепер, і взагалі, незрозуміло, навіщо і кому ця наука може коли-небудь придатися. Однак Рада дядечка дуже любила і завжди жахалася разом із ним з приводу глупоти колеги Шапшу і сумувала, що університетське начальство не виділяє коштів, необхідних для експедицій…
[1] [2] [3] [4]



Добавить комментарий

  • Обязательные поля обозначены *.

If you have trouble reading the code, click on the code itself to generate a new random code.