Аркадій СТРУГАЦЬКИЙ,. Борис СТРУГАЦЬКИЙ. НАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ (18)

[1] [2] [3] [4]

— Що за чортівня? — мурмотів Зеф, огинаючись. — Куди? Навіщо?..

Максим виштовхав його за двері і по асфальтованій доріжці поволік за ріг до гаражів. Довкола було порожньо, лише на газоні віддалік уривчасто джеркотіла косарка.

— Та куди ти мене врешті-решт тягнеш? — загорлав Зеф.

— Мовчи, — сказав Максим. — Слухай. Збери негайно усіх наших. Усіх, кого спіймаєш… До дідька запитання! Слухай! Усіх, кого спіймаєш. Зі зброєю. Навпроти воріт є павільйон, знаєш?.. Засядьте там. Ждіть. Приблизно за тридцять хвилин… Ти мене слухаєш, Зефе?

— Ну, — спитав Зеф нетерпеливо.

— Приблизно за тридцять хвилин до воріт під’їде Мандрівець…

— Він приїхав?

— Не перебивай. Приблизно за тридцять хвилин до воріт, можливо, під’їде Мандрівець. Якщо не під’їде — добре. Просто сидіть і ждіть мене. А якщо під’їде — розстріляйте його.

— Ти що, з глузду з’їхав? — сказав Зеф, зупиняючись. Максим пішов далі, а Зеф з прокльонами побіг слідом: — Адже нас усіх переб’ють, масаракш! Охорона!.. Шпиги довкіл!

— Зробіть усе, що зможете, — сказав Максим. — Мандрівця необхідно застрелити…

Вони підійшли до гаража. Максим наліг на засув і відкотив двері.

— Якийсь божевільний замір… — сказав Зеф. — Навіщо? Чому Мандрівця? Цілком порядний дядько, його всі тут люблять…

— Як хочеш, — холодно сказав Максим. Він відкрив багажник, помацав крізь проолієний папір запал з годинниковим механізмом і опустив кришку на місце. — Я нічого тобі не можу зараз розповісти. Але у нас є шанс. Єдиний… — Він сів за кермо і встромив ключ у запалювання. — І ще май на увазі: якщо ви не рішите цього порядного дядька, він рішить мене. У тебе дуже мало часу. Дій, Зефе.

Він увімкнув двигун і задом повільно виїхав з гаража.

Зеф стояв у дверях. Вперше в житті Максим бачив такого Зефа — перепудженого, ошелешеного, розгубленого. «Прощай, Зефе», — сказав він сам до себе про всяк випадок.

Машина підкотила до воріт. Легіонер з кам’яним обличчям неквапливо записав номер, відкрив багажник, зазирнув, закрив багажник, повернувся до Максима і суворо спитав:

— Що вивозите?

— Рефрактометр, — сказав Максим, простягуючи перепустку і дозвіл на вивезення.

— «Рефрактометр РЛ-7, інвентарний номер…» — пробурмотів легіонер. — Зараз я запишу…

Він неквапливо поліз до кишені за записником.

— Швидше, будь ласка, я спішу, — сказав Максим.

— Хто підписував дозвіл?

— Не знаю… Мабуть, Пуголовок.

— Не знаєте… Підписувався б розбірливо, все було б гаразд…

Він нарешті розчинив ворота. Максим викотився на трасу і витиснув зі свого візка усе, що було можливо. «Якщо нічого не вийде, — подумав він, — і я залишусь живим, доведеться тікати… Проклятий Мандрівець, учув, бісів син, повернувся… А що я робитиму, якщо вийде? Нічого не готово, схеми Палацу немає — не встиг Розумака, і фотокартки Творців він також не дістав… Хлопці не готові, плану дій ніякого немає… Проклятий Мандрівець! Якби не він, у мене було б ще три дні на розроблення плану… і армія, і штаб, масаракш! Ось хто відразу пожвавішає! Ось з кого треба починати. Ну, це справа Вепра, він буде радий цим зайнятися, він у цьому тямить. І ще бовваніють десь білі субмарини… Масаракш, а ще ж триває війна! Ага, війна, здається, скінчилася. Втім, хто зна€, що вони там ще готують…» Максим звернув з центральної вулиці у вузький провулок між двома височезними хмарочосами рожевого каменю і по бруківці підкотився до старезного, почорнілого будиночка. Вепр уже чекав. Притулившись спиною до ліхтарного стовпа, він курив сигарету. Коли машина зупинилася, він жбурнув недокурок і, протиснувшись крізь маленькі дверцята, сів поруч з Максимом. Він був спокійний і холодний, як завше.

— Здрастуйте, Маку, — сказав він. — Що сталося?

Максим розвернув машину і знову виїхав на головну вулицю.

— Що таке термічна бомба, знаєте? — спитав він.

— Чув, — відповів Вепр.

— Добре. Із синхронними запалами мали коли-небудь справу?

— Вчора, наприклад, — сказав Вепр.

— Чудово.

Певний час вони їхали мовчки. Тут був пожвавлений рух, і Максим зосередився на тому, щоб прорватися, пробитися, протиснутися між величезними вантажівками і старими облізлими автобусами, і нікого не зачепити, і не дати нікому зачепити себе, і попасти під зелене світло, а потім знову попасти під зелене світло, і не втрачати хоча б ту жалюгідну швидкість, яку вони мали, і нарешті їхнє авто вирвалося на Лісове шосе, на знайому автостраду., обсаджену височенними деревами.

«Смішно, — подумав раптом Максим. — Цією ж дорогою я в’їжджав у цей світ, певніше, мене завозив бідолаха Фанк, а я нічого не розумів і вважав, що він фахівець з проблем прибульців. А тепер цією ж дорогою я, можливо, виїжджаю з цього світу і зі світу взагалі та ще й забираю з собою гарну людину…» Він скоса глянув на Вепра. Обличчя Вепра було напрочуд спокійне: він сидів, висунувши лікоть протеза у вікно, і чекав, коли йому дадуть пояснення. Можливо, він дивувався, можливо, хвилювався, але помітити це було неможливо, і Максим відчув гордість, що така людина довіряє йому і покладається на нього без застережень.

— Я вам дуже вдячний, Вепре, — сказав він.

— Он як? — мовив Вепр, обернувши до нього сухе жовтувате обличчя.

— Пам’ятаєте, одного разу на засіданні штабу ви відкликали мене убік і дали кілька розумних порад?

— Пам’ятаю.

— Так от, я вам за це вдячний. Я вас послухався.

— Авжеж, я помітив. Ви мене цим навіть трохи розчарували.

— Ви мали рацію тоді, — сказав Максим. — Я прислухався до ваших порад, і внаслідок цього справа повернулася так, що мені випадає можливість проникнути в Центр.

Вепр смикнувся.

— Зараз? — швидко спитав він.

— Так. Доводиться поспішати, я нічого не встиг приготувати. Мене можуть убити, і тоді все буде надаремно. Тому я взяв з собою вас.

— Говоріть.

— Я зайду в будинок, ви залишитесь у машині. За якийсь час зчиниться тривога, можливо, спалахне стрілянина. Це не повинно вас торкатися. Ви і далі сидите в машині і ждете. Ви ждете… — Максим замислився. — Ви ждете двадцять хвилин. Якщо впродовж цього часу ви зазнаєте променевого удару, це означатиме, що все обійшлося. Можете непритомніти зі щасливим усміхом на обличчі… Якщо ні — виходите з машини. У багажнику лежить бомба із синхронним запалом на десять хвилин. Вивантажуйте бомбу на бруківку, вмикайте запал і їдьте геть. Буде паніка. Дуже сильна паніка. Постарайтесь витиснути з неї все, що тільки можна.
[1] [2] [3] [4]



Добавить комментарий

  • Обязательные поля обозначены *.

If you have trouble reading the code, click on the code itself to generate a new random code.