Аркадій СТРУГАЦЬКИЙ,. Борис СТРУГАЦЬКИЙ. НАСЕЛЕНИЙ ОСТРІВ (17)

[1] [2] [3] [4]

— Рідкісне поєднання слів, — зауважив Мак. Прокурор запитально глипнув на нього, відтак зрозумів

і знову засміявся.

— Авжеж, — сказав він. — Політична діяльність має свою специфіку. Ніколи не опускайтесь до політики, Маку, залишайтесь зі своєю хімією… — Він глянув на годинник і з серцем проказав: — Ах, прокляття, зовсім немає часу, а так хотілося з вами погомоніти… Я дивився ваше досьє, ви — прецікава особа… Але ви, певно, також дуже зайняті…

— Звісна річ, — сказав розумник Мак. — Хоча, безумовно, не .такою мірою, як державний прокурор.

— Так, — мовив прокурор із комічним докором. — А ваше начальство запевняє нас, нібито ви працюєте вдень і вночі… Я, наприклад, не можу сказати цього про себе. У державного прокурора бувають вільні вечори… Ви здивуєтесь, однак у мене є до вас безліч запитань, Маку. Признатися, я хотів поговорити з вами ще тоді, після процесу. Але — справи, нескінченні справи…

— Я до ваших послуг, — сказав Мак. — Тим більше, що у мене також є до вас запитання.

«Ну-ну! — подумки осмикнув його прокурор. — Не треба так відверто, ми тут не самі». Уголос він сказав спокійно:

— Чудово! Все, що в моїх силах… А тепер, прошу мені вибачити, біжу…

Він потис величезну долоню свого Мака, вже спійманого Мака, остаточно спійманого на гачок. «Він чудово мені підігрував, він безперечно хоче зустрітися, і зараз я його підсічу…» Прокурор зупинився в дверях, клацнув пальцями і сказав, обернувшись:

— Дозвольте, Маку, а що ви робите сьогодні ввечері? Я щойно згадав, що у мене сьогодні вільний вечір…

— Сьогодні? — сказав Мак. — Ну що ж… Правда, сьогодні у мене…

— Приходьте удвох! — вигукнув прокурор. — Ще краще — я познайомлю вас з дружиною, вийде чудовий вечір… Восьма година вас влаштовує? Я пришлю за вами машину. Домовились?

— Домовились.

«Домовились!» — зраділо думав прокурор, обходячи останні лабораторії відділу, усміхаючись, поплескуючи і тиснучи… «Домовились!» — думав він, підписуючи акт у кабінеті Пуголовка. «Домовились, масаракш, домовились!» — торжествуюче кричав він подумки дорогою додому.

Він віддав розпорядження шоферові. Він наказав референтові повідомити в Департамент, що пан прокурор зайнятий… Нікого не приймати, відімкнути телефон і взагалі забиратися до біса геть з очей, але так, утім, щоб повсякчас залишатися гйд рукою. Він викликав дружину, поцілував її в шию, мимохідь згадавши, що не бачилися вони вже днів десять, і попросив її розпорядитися стосовно вечері, гарної, легкої, смачної вечері на чотири персони, бути за столом цяценькою і приготуватися зустріти дуже цікаву людину. І якомога більше вина, найкращого і різних марок.

Потому він замкнувся в кабінеті, знову виклав на стіл справу в зеленій теці і заходився обмірковувати наново, з самого початку. Його потурбували один тільки раз: кур’єр з Військового департаменту приніс останнє фронтове зведення. Фронт розвалився. Хтось напоумив хонтійців звернути увагу на жовті машини, і вчора уночі вони розстріляли і знищили атомними снарядами близько дев’яноста п’яти відсотків танків-випромінювачів. Про долю армії, яка прорвалася у глиб Хонті, відомостей більше не надходило… Це був кінець. Це був кінець війні. Це був кінець генералові Шекагу і генералові Оду. Це був кінець Очкастому, Чайнику, Хмарі та іншим, дрібнішим. Цілком можливо, що це був кінець Графу. І безперечно, це був би кінець Розумаці, якби Розумака не був розумакою…

Він розчинив зведення у склянці з водою і закружляв по кабінету. Він відчував величезне полегшення. Тепер він принаймні точно знав, коли його викличуть нагору. Спершу вони покінчать з Бароном і не менше доби вибиратимуть між Смикунцем і Зубом. Затим їм доведеться поморочитися з Очкастим і Хмарою. Це ще доба. Ну, Чайника вони рішать мимохідь, а от генерал Шекагу відбере у них щонайменше дві доби. А потім, і лише потім… Потім у них вже не буде ніякого «потім»…
[1] [2] [3] [4]



Добавить комментарий

  • Обязательные поля обозначены *.

If you have trouble reading the code, click on the code itself to generate a new random code.